Страхування врожаю та ціновий ризик: як насправді працює захист доходу
Опубліковано · Оновлено · 2 хв читання
Страхування врожаю часто сприймають суто як захист від поганого врожаю, але в Сполучених Штатах найпоширеніший тип полісів захищає також від поганої ціни - і розуміння того, як поєднуються ці дві гарантії, пояснює, чому це справді інший інструмент, ніж фʼючерсний чи форвардний хедж, а не їхня заміна.
Yield Protection: страхування самого врожаю
Yield Protection - простіший із двох основних типів полісів у США: він гарантує певну врожайність з акра на основі історії виробництва самого господарства і виплачує, якщо фактично зібрана врожайність не досягає цієї гарантії, незалежно від того, що відбувається з ціною. Він захищає від фізичного результату поганого вегетаційного сезону - посухи, повені, хвороб, - але нічого не каже про те, чи зібраний урожай продасться за хорошою ціною чи за поганою.
Revenue Protection: страхування врожайності й ціни разом
Revenue Protection, яку нині частіше купують для основних польових культур США, страхує дохід - урожайність, помножену на ціну, - а не лише врожайність. Вона встановлює «прогнозну ціну» до сівби на основі фʼючерсних цін у визначене цінове вікно і порівнює дохід, який фермер фактично отримує (зібрана врожайність, помножена на «ціну під час збирання», також визначену за фʼючерсними цінами, цього разу поблизу збирання), із гарантованим рівнем доходу. Виплата настає, якщо фактичний дохід не досягає гарантії, - незалежно від того, чи недобір спричинений низькою врожайністю, нижчою за очікувану ціною чи поєднанням обох. Частину страхового внеску сплачує федеральний уряд - у середньому близько 60% (Служба економічних досліджень USDA).
Чому це охоплює сценарій, який страхування лише врожайності пропустило б
Модель доходу спеціально охоплює сценарій, якого чисте страхування врожайності охопити не може: нормальний чи навіть добрий урожай, що надходить на ринок із низькими цінами і скорочує дохід, хоча агрономічно нічого не пішло не так. Вона може працювати й навпаки: якщо ціна під час збирання піднімається вище прогнозної, у більшості моделей Revenue Protection разом із нею зростає й сама гарантія, тож фермер із меншим за звичайний урожаєм усе одно може отримати компенсацію відносно вищого орієнтира доходу, ніж встановлений під час сівби.
Доповнення до хеджування, а не заміна
Revenue Protection і фʼючерсний чи форвардний хедж стосуються повʼязаних, але різних ризиків, і багато господарств використовують обидва, а не обирають один. Фʼючерсний хедж фіксує ціну для конкретного запланованого обсягу зерна: якщо врожай суттєво недотягне, фермерові може знадобитися купувати зерно на відкритому ринку, щоб покрити хедж, розрахований на врожай, який так і не вродив повністю. Гарантія доходу від страхування врожаю дає грошову виплату саме в такому сценарії недобору, - це одна з причин, чому ці два інструменти часто поєднують.
Інші країни керують тим самим ризиком по-іншому
Страхування врожаю на основі доходу саме такої конструкції - переважно американська особливість. Спільна аграрна політика ЄС має інший підхід: вона пропонує країнам-членам необовʼязковий «інструмент стабілізації доходу» та субсидовані страхові схеми в межах рамок розвитку сільських територій, а не один стандартизований загальнонаціональний продукт із гарантією доходу. Канада має власну федерально-провінційну програму AgriInsurance, а інші великі країни-виробники - знову ж таки свої окремі механізми. Інструменти різняться, але базова проблема, яку вони розвʼязують, - фермерові потрібен захист від поганого поєднання врожайності та ціни, а не лише від однієї з них, - однакова всюди.